Так образно називають транквілізатори — клас протитривожних і снодійних засобів, відкритий цілеспрямовано на рубежі 1950-х, — 1960-х років. І називають небезпідставно.
По-перше, вони, як і етанол, вибірково діють на синтез в центральній нервовій системі що гальмує психічну активність гамма-аміномасляної кислоти(ГАМК), по-друге, їх передозування або умисне сп'яніння дуже нагадують по зовнішніми ознакам алкогольне, за одним виключенням — від людини не пахне спиртним.
По частоті лікарських призначень у світі транквілізатори міцно займають друге місце після серцево-судинних засобів, що породжує зараз запеклі дискусії. Річ у тому, що за новими стандартами термін лікування ними по можливості не повинен перевищувати двох тижнів. Інакше розвивається лікарська залежність, що нагадує алкогольну, та на додаток з наполегливим безсонням і ускладненнями аж до судорожних нападів. Хоча що усіх, що з легкої руки призначали транквілізатори з щонайменшого приводу(від невеликої гіпертонії до невеликого хвилювання) лікарів навкруги нас вистачає цілком пристойних людей, що приймають їх роками і непідозрюючих, що перетворилися на токсикоманів. Це коли без улюбленого препарату не заснути, не сконцентруватися, світ здається порожнім і сірим, а колишні дозування не діють — доводиться підвищувати.
Усі транквілізатори умовно ділять на дві великі групи: "великі"(зазвичай з назвою, що закінчується на "-пам") — з вираженим снодійним ефектом, і "денні", або малі — що не викликають вираженої сонливості і м'язової слабкості. Це абсолютно не означає, що малі транквілізатори не можуть викликати лікарську залежність. Більшість з них є прямими хімічними родичами(клас так званих бензодиазепинов). Спроби синтезу протитривожних засобів з інших хімічних груп зазвичай малорезультативні, і ці препарати не мають такого ажіотажного попиту серед лікарів і пацієнтів.
Річ у тому, що ці засоби мають багато ознак "ідеальних ліків": дуже низькою вартістю, швидким(у перші години після прийому) настанням основної дії, досить низькою токсичністю і передбачуваністю дії(у терапевтичних дозах), можливістю монотерапії — застосування тільки одного препарату для усунення відразу декількох симптомів хвороби. Їх ефект пацієнти розцінюють як суб'єктивно "благодатний" — що дарує дрімоту і безтурботність замість тривоги і безсоння. Правда, в довгостроковій перспективі за це зазвичай доводиться платити дорогу ціну. Але усі інші альтернативні способи лікування тривоги і безсоння діють не так швидко, більше трудомісткі і затратни(та ж психотерапія), діють далеко не на усіх людей, а максимум на 60 − 70%.
Тому і лікарі, і пацієнти більш охоче вважають за краще і довго ще віддаватимуть перевагу над ними "сухій горілці" — як недорогий і швидкодіючий спосіб лікування. А це завжди буде відгукнеться ускладненнями при тривалому застосуванні. Можна дати у зв'язку з цим тільки одну рекомендацію — там, де можна обійтися без транквілізаторів, не потрібно їх призначати і тим більше займатися самолікуванням.
